Дитячі страхи
Формування повноцінної активної особистості має насамперед грунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у власні сили. Дитина має намагатися бути сама собою, не схожою на інших.
Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим. Будь-яка емоція виконує певну конкретну функцію і допомагає дитині чи дорослому орієнтуватися в навколишньому середовищі, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від травматизму. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується.
За походженням страхи поділяються на такі види:
- навіювані,
- особистісно-зумовлені,
- ситуативні.
Навіювані страхи виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів, зокрема, залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Ось деякі з традиційних висловлювань дорослих у цьому випадку: «Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру, щоб зробила тобі укол!» (вихователь дитячого садка); «Погано поводитимешся - віддам чужому дядькові» (батько, мати); «Бабай зараз прийде до тебе!» (бабуся).
Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво-важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність упевненості маляти в любові батьків, розлука з об'єктом прихильності, страх засинати, залишатися самому у темному приміщенні, вдома без дорослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути.
Ситуативні страхи спричинені реальними подіями у житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, воєнні дії, поведінка п'яних батьків, мультфільми чи казка з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишають важкий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити до переляку.
Отже, чого можуть боятися наші діти? Це залежить від віку дитини. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, які базуються на інстинкті самозбереження. В 7-10 років наступає рівновага між природніми та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення). Якщо описати більш конкретно, то можна виділити окремі страхи, які притаманні певному віковому періоду.
Перший рік життя:
- страх нової обстановки;
- страх відділення від матері;
- страх сторонніх людей.
Від 1 до 3 років:
- страх темноти (основний страх у цьому віці);
- страх залишитися на самоті;
- нічні страхи.
Від 3 до 5 років:
- страх одинокості, тобто страх "бути ніким”;
- страх темноти;
- страх замкнутого простору;
- страх казкових персонажів.
Від 5 до 7 років:
- страхи, пов’язані зі стихіями: пожаром, глубиною;
- страх батьківського покарання;
- страх перед тваринами;
- страх страшних снів;
- страх втратити батьків;
- страх смерті;
- страх запізнитися;
- страх перед зараженням якоюсь хворобою.
Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виникнути такий негативний емоційний стан як тривожність, коли дитини тривалий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно-насиченої гри з батьками, братиками, сестричками не сприяє правильному емоційному реагуванню на різні стресові ситуації, збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, якщо вважають найголовнішою у сім'ї маму, а не тата. Постійні нервово-психічні перевантаження, що їх відчуває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах із дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення професійних та сімейних обов'язків деякими матерями також є фактором, що сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти постій¬но очікують на крик та погрози з боку перевтомленої матері, не можуть точно передбачити її дії.
Тривога у малюків може розвиватися не тільки в неблагополучних сім'ях, але й унаслідок формально правильного, але не досить емоційно теплого (емоційного) ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім'ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило, не схильні до зовнішнього відкритого вияву своїх почуттів.
Поради батькам:
Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам'ятати такі правила:
1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.
2. Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.
3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливими є оптимістичні прогнози на завтра.
4. Не припускайте ситуації змагання, публічного виступу дитини.
5. Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.
6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:
- малювання;
- лялькового, настільного театру;
- ігрової терапії; музикотерапії;
- психологічних ігор;
- фізичних вправ; етюдів;
- читання художньої літератури
Проведіть ці завдання з дитиною для зменшення рівня тривожності та страхів.
1. Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас тривожить. Після виконання малюнку, порвіть його на дрібні шматочки ти викиньте, позбавтесь своїх переживань.
2. Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. ( «Котигорошко», «Коза-дереза», «Котик і півник», «Ох»; О. Толстой «Пригоди Буратіно» та ін.).
3. Вправа «Закінчи речення». Я хочу... Я вмію... Я зможу... Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе у майбутньому, якими будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте.